ВАСИЛЬ СУХОМЛИНСЬКИЙ
(1918-1970)
Народився Василь Олександрович Сухомлинський 28 вересня 1918 р. в селі Василівка Онуфріївського району Кіровоградської області (за тогочасним адміністративно-територіальним поділом — Василівська волость Олександрійського повіту Херсонської губернії) у незаможній селянській родині. Батько його, Олександр Омелянович, працював по найму як тесляр і столяр у поміщицьких економіях та заможних селянських господарствах. Брав участь у керівництві кооперацією та місцевим колгоспом, виступав у пресі як сількор, завідував колгоспною хатою-лабораторією, керував трудовим навчанням учнів (з деревообробної справи) у семирічній школі. Мати майбутнього славетного педагога працювала в колгоспі. Разом з чоловіком вона виховала, крім Василя, ще трьох дітей — Івана, Сергія та Меланію. Усі вони стали вчителями.
Василь Сухомлинський навчався спочатку у Василівській семирічці, де був одним із кращих учнів. Улітку 1934 р. він вступив на підготовчі курси при Кременчуцькому педінституті і того ж року став студентом факультету мови та літератури цього вузу. Проте через хворобу 1935 р. змушений був перервати навчання в інституті. Сімнадцятирічним юнаком розпочав Василь свою практичну педагогічну роботу. У 1935-1938 рр. він викладав українську мову і літературу у Василівській та Зибківській семирічних школах Онуфріївського району. У 1936 р. Сухомлинський продовжив навчання на заочному відділі Полтавського педагогічного інституту, де спершу здобув кваліфікацію учителя української мови і літератури неповної середньої школи, а згодом — і викладача цих же предметів середньої школи (1938).
З 1938 р. і до початку Великої Вітчизняної війни Василь Олександрович працював в Онуфріївській середній школі учителем української словесності, а через деякий час — і завідуючим навчальною частиною школи. Війна внесла свої корективи у розмірений ритм життя: у липні 1941 р. Василя Олександровича було призвано до війська. Закінчивши військово-політичні курси у Москві, одержав військове звання молодшого політрука, а з вересня 1941 р. він — політрук роти у діючій армії. 9 лютого 1942 р. в бою за село Клепініно під Ржевом дістав тяжке поранення і понад чотири місяці лікувався в евакогоспіталях.
З червня 1942 р. до березня 1944 р. В. Сухомлинський працював директором середньої школи і вчителем російської мови і літератури у селищі Ува Удмуртської АРСР. Навесні 1944 р. Василь Олександрович разом із дружиною Г. І. Сухомлинською виїжджає в Україну, у щойно визволений Онуфріївський район Кіровоградської області. Упродовж чотирьох років він працював завідувачем районного відділу народної освіти і одночасно викладав у школі. Саме в цей період Василь Олександрович дебютує у пресі — онуфріївській районці «Ударна
праця» та обласній газеті «Кіровоградська
правда» — із статтями на педагогічні теми. Найперша його публікація — «Перед
новим
навчальним
роком» — з'явилася 25 серпня 1945 р. в «Ударній
праці». 1948 р. В. О. Сухомлинського призначають, на його прохання, директором Павлиської середньої школи. Цим навчальним закладом він керував до останку життя, двадцять три роки у Павлиші стали найпліднішим періодом його науково-практичної та літературно-публіцистичної діяльності. Василь Олександрович доклав чимало зусиль, аби піднести пересічну сільську школу на рівень найкращих у тодішньому СРСР загальноосвітніх навчальних закладів, щоб перетворити її на справжню лабораторію передової педагогічної думки і якнайповніше узагальнити набутий досвід. І він досяг поставленої мети, насамперед завдяки власній винятковій працьовитості, постійному творчому горінню, твердій, безкомпромісній вимогливості як до себе, так і до всього педагогічного колективу.
Починаючи з 1949 р., Василь Олександрович виступає не тільки у місцевій періодиці, а й у республіканських та всесоюзних, а згодом і зарубіжних виданнях. 1955 р. він успішно захищає у Київському державному університеті кандидатську дисертацію на тему «Директор
школи
—
керівник
навчально-виховної
роботи», а через рік з'являється його перша велика монографія «Виховання
колективізму
у школярів».
Наприкінці п'ятдесятих років виходять друком одна за одною такі ґрунтовні праці В. Сухомлинського, як «Педагогічний
колектив
середньої
школи» та «Виховання
радянського
патріотизму
у школярів». На найвищий щабель своєї педагогічної творчості Василь Олександрович піднявся в шістдесяті роки. Саме тоді з особливою виразністю і силою виявився його яскравий і самобутній талант педагога-дослідника й педагога-публіциста, саме в ті роки написав він найкращі книги, статті, художні твори для дітей та юнацтва.
До найголовніших, найґрунтовніших творів В. Сухомлинського, опублікованих з 1960 р., належать: «Як
ми
виховали
мужнє
покоління», «Духовний
світ
школяра», «Праця
і моральне
виховання», «Моральний
ідеал
молодого
покоління», «Сто
порад
учителеві», «Листи
до
сина», «Батьківська педагогіка», «Проблеми виховання всебічно розвиненої особистості» і особливо— «Павлиська
середня
школа» та «Серце
віддаю
дітям» (1969). Остання праця витримала вже кільканадцять видань, вона була удостоєна першої премії Педагогічного товариства УРСР (1973) і Державної премії УРСР (1974).
Уже після смерті талановитого педагога з'явилися окремими виданнями праці «Народження
громадянина», «Методика
виховання
колективу», «Розмова
з молодим
директором
школи», «Як
виховати
справжню
людину».
З 1957 р. В. Сухомлинський — член-кореспондент Академії педагогічних наук РРФСР, з 1958 р. — заслужений учитель УРСР. У 1968 р. йому присвоїли звання Героя Соціалістичної Праці. Того ж року він був обраний членом-кореспондентом Академії педагогічних наук СРСР.
2
вересня
1970 р. серце
Василя
Олександровича
Сухомлинського
перестало
битися.
Втім,
фізична
смерть
не
поклала
край
життю
його
творчих
надбань,
не
зупинила
його
жертовного
служіння
школі,
учительству,
вітчизняній
педагогічній
науці.
«Людина, — любив повторювати педагог, — народжується на світ не для того, щоб зникнути безвісною пилинкою. Людина народжується, щоб лишити по собі слід вічний». Ці
проникливі
слова
можна
і треба
віднести
й до
самого
Василя
Олександровича,
адже
саме
вони
були
тим
категоричним
імперативом,
якому
завжди
і всюди
слідував
він
у своєму
недовгому,
але
яскравому
й напрочуд
плідному
житті
Педагога.
Все
найцінніше,
створене
ним,
назавжди
увійшло
до
скарбниці
вітчизняної
педагогіки
та
національної
духовної
культури.
Немає коментарів:
Дописати коментар